Олександр ДОМОГАРОВ: "Я секс-символ?

Ну що ви, це більше пасує жінкам..."

Коли минулої осені Олександр Домогаров приїздив до Києва, то особливого бажання розмовляти з журналістами не виявив. Можливо, причина в непередбачуваних обставинах, які завадили московському акторові прибути в Україну на презентацію фільму польського режисера Єжи Гофмана "Вогнем і мечем". Відтак, завітавши наступного після прем'єри дня до столичного Будинку кіно, Олександр був у невеселому настрої. І всі зрозуміли: йому не до преси. Хоча вже тоді виконавцеві ролі українського національного героя Юрка Богуна критики пророкували успіх. Те, що популярність буде такою шаленою, Домогарову, за його словами, навіть не снилося.
Нині він - один із найзатребуваніших акторів не лише на батьківщині, а й у Польщі. Знімається в картинах шведських режисерів. Окрім кіно, задіяний у багатьох театральних постановках. П'ять років спектаклі за його участю з успіхом ішли на сцені театру імені Моссовєта. А нинішній сезон розпочав у МХАТі. Сьогодні Олександр живе за графіком, де кожен день розписаний буквально по годинах. Як зізнався актор, аж до березня 2001 року там немає жодного рядочка з позначкою "відпочинок".

- Хіба ж можна працювати в такому темпі? Це було перше, про що я запитала актора.
- А я вже, між іншим, дев'ять років не відпочиваю,- усміхається мій співрозмовник.- І чудово! Роботи забагато? Так це ж добре! Доки карта йде, її потрібно брати. Закінчу зніматися і відразу їду до Польщі, запросили взяти участь у новому фільмі Анджея Вайди. Звідти повертаюся до Москви, де на мене чекатиме режисер Юрій Кара з новим кінопроектом.

- З ким із режисерів ще б хотілося попрацювати?
- З усіма! Я й гадки не мав, що випаде щастя творити образ у Єжи Гофмана. Не чоловік - брила! Недаремно його вважають класиком польського кіно. Мені здалося, що на його картину вся країна працювала. Хоча знімали її на позичені гроші: режисер ризикнув заставити за кредит все своє майно. Знаєте, що мене вразило? Його віра у власні сили. Адже на першій прес-конференції заявив: "Ми приречені на успіх". Слова виявилися пророчими: "Вогнем і мечем" мав нечуваний для Польщі касовий збір.

- А в Росії?
- На жаль, у нас фільм існує лише на піратських відеоверсіях.

- Вам не образливо, що картина не отримала "Оскара"?
- Ясна річ, мали всі шанси на нагороду, але польські чиновники не пропустили. Власне, це була політична гра: не всім у Польщі подобаються відверті висловлювання Гофмана на адресу інституту кінематографії.

- Якби номінантів на цю нагороду затверджували в Україні, певна, такого б не сталося. Вашого Юрка Богуна у нас одразу полюбили. До речі, як вам працювалося над його роллю? Роман Генріка Сенкевича ви прочитали спеціально, коли надійшла пропозиція?
- Та ні, з твором я ознайомився ще в десятому класі, хоча й сприйняв його радше як пригодницьку літературу. Хоча, пам'ятаю, характер Богуна привернув мою увагу, бо автор виписав його значно яскравіше, ніж головного героя. А впоратися з роллю мені допоміг Богдан Ступка, розповівши не тільки історичну канву фільму, а й деякі деталі, що стосуються Богуна. Особливо мене вразило ось що: за переказами, у цього козака було дві шаблі: одна улюблена, інша - дуже добра. І в критичний момент Богун вихоплював обидві й прокладав шлях товаришам. Ми хотіли відтворити це, але трюк виявився заскладним.

- Після прем'єри фільму пішли чутки, що ви маєте українські корені...
- Так і є. Мій дід по материній лінії - українець, родом із Одеси. Прізвище його було Кованько. Юність його минула в Причорномор'ї, а потім доля закинула до Петербурга. Хлопчиком я частенько бував на батьківщині дідуся.

- У вашій родині хтось був причетний до лицедійства?
- Мій батько навчався у ВДІКу, коли почалася війна. Встиг навіть знятися у фільмі "Суворов" у невеличкій ролі отамана Платова. На жаль, фронтове поранення завадило йому повернутися до акторської професії - тато дуже шкутильгав. Проте став талановитим адміністратором. Саме він і порадив мені обрати цей фах. Не скажу, що я був дуже слухняний, але саме до цієї поради прислухався.

- Без чого, на ваш погляд, не може скластися акторська доля?
- Без випадку. Можна скільки завгодно говорити про виняткові здібності, про те, що потрібно щоденно працювати над собою, але... головне - випадок. Скільки обдарованих акторів працює сьогодні в глибинках, у провінційних театрах! І ніхто їх не знає, хіба що ті, хто буває на виставах.

- Які герої вам більше до вподоби - позитивні чи негативні?
- Іноді раптом починаєш усвідомлювати, що негативних грати цікавіше...

- З такою зовнішністю, здається, ви приречені перевтілюватися в героїв-коханців. Чи не так?
- Намагаюся боротися з утвердженням цього амплуа. Хоча можна й не докладати значних зусиль - час робить усе значно краще за нас. Він невблаганний, і на такі ролі приходять інші актори. Не лицеміритиму, героєм побути приємно. Хоча є актори, котрі перебували в такому амплуа і з часом ставали навіть кращими. Нинішній Ален Делон, наприклад, мені більше подобається, ніж у молоді роки.

- А є фільм, який справив на вас дуже сильне враження?
- Так. "Якось в Америці". Знаю його напам'ять. Втім, не можу сказати, що сподобалося найбільше. Іноді дивишся, кадр банальний, сюжет збитий, але вражають очі Роберта де Ніро. Він же нікого в цей час не грає, але очі випромінюють таку потужну енергетику! Ось де магія!


- Я чую про це з 1997 року. Тоді мене визнали секс-символом театральної сцени. Хоча, на мою думку, такий титул більше пасує жінці.

- Кажуть, буцімто після шаленого успіху фільму Гофмана польські красуні вас просто обожнюють?
- Не знаю... Але без машини на вулиці мені там і досі неможливо з'явитися.

- А в Москві?
- Також є проблеми... Хоча іноді все-таки вдається прослизнути непоміченим.

- У телевізійному серіалі "Бандитський Петербург" ви граєте роль журналіста. А в житті, подейкують, нашого брата не надто шануєте...
- Взагалі я поважаю фах журналіста. А ось жовту пресу... Справді душа не витримує.

- А що, були ексцеси?
- Так, двічі конфліктував з однією московською газеткою, яка дозволила собі написати бридоту про моє особисте життя. Мій син потім сім днів не міг ходити до школи. Діти ж, знаєте, жорстокі створіннячка.

- До суду не подавали?
- Ні, хотів спершу сам з'ясувати стосунки. Зателефонував до редакції, попросив назвати прізвище того писаки. Не дали. Ну що ж, вирішив я, дуже добре! Віднині вигадникам з цього видання до мене дорога закрита. Щойно вони на поріг - відразу вказую на двері.

- Чи правда, ніби один режисер радив акторові Домогарову закохатися в партнерку по сцені. Аби нейтралізувати деяке непорозуміння?
- Йдеться про Маргариту Терехову? О, у нас з нею на репетиціях були пристрасні взаємини! Вона мене просто бачити не могла. Я ж з поваги до режисера змушений був усе це терпіти. Наші стосунки більш-менш налагодилися місяців десять тому, після спільної поїздки на гастролі, де обох запросили в одну телестудію. Коли мені почали задавати більше запитань, ніж їй, вона оскаженіла: "Сашко, я не зрозуміла! Може, мені взагалі вийти зі студії?" "Та ні, лишайтеся",- чемно відповів. І це подіяло: тепер ми, хоч і сяк-так, але почали спілкуватися. Взагалі в кіно такі ексцеси рідко трапляються, бо процес зйомок - блискавичний, попрацювали і розійшлися. А на театральній сцені, коли ти постійно, шість місяців поспіль, бачиш одну й ту саму парсуну, змушений спілкуватися з несимпатичною людиною, іноді стає просто нестерпно.

Rozmawiała: Mirosława Kruk

źródło: Хрещатик



Zajrzyjcie i poklikajcie - to nic nie kosztuje a może komu¶ pomóc

BannerMania

Best WWW - ranking stron